Філософія й соціальна антропологія про природу людини

А. Гелен, великий представник філософської антропології, у своїй головній праці «Людина». Його природа й місце у світі (1940) доводить, що людина - недостатня істота, вона обділений повноцінними інстинктами, тому на нього лягає непосильний вантаж виживання й самовизначення. Головним виявляється розвантаження, людина покликана не жити, як тварина, а вести життя, планомірно, обачно змінювати своїми діями себе й навколишніх. Прогресуюче розвантаження, що розуміється як діяльне само здійснення, усе більше вивільняє дію із ситуативної визначеності, і на високому рівні необхідна функція виконується вже лише символічним образом. Діючи, людина створює культуру, що належить саме природі людини й не може бути поза нею. Виникаючі при спільному житті людей інститути розвантажують людини від небезпек, дозволяють йому діяти інстинктивне, визначаючи його свідомість і волю. Відсутність взаємоузгодження інститутів між собою й з моральним життям людини означає для останнього важкий вантаж необхідності ухвалювати рішення щодо свого розсуду.

Коротко підсумуємо сказане про природу людини. Всі погляди можна розташувати в межах континуума, де полюсами виступають судження:

а) природа людини задана апріорно, вона незмінна в ході історії (сюди ставляться всі релігійні погляди, соціал-дарвінистські абсолютизації тварини початку в людині, уявлення про людину як істоті, підлеглій лише схемі стимул - реакція);

б) природа людини змінюється в ході історії. В основі цієї ідеї лежать подання про еволюційний і революційний характер розвитку культури, суспільному прогресі. Цю точку зору найбільше яскраво виразив К. Маркс, висловивши думку про те, що людина, змінюючи зовнішню природу, змінює й свою. Розуміючи під зміною людини розширення його потреб в історії, марксизм у той же час затверджує, що потреби людини в ході історії піднімаються. Інакше кажучи, людство, поступово позбуваючись від нестатку й небезпеки знищення, переходить до задоволення більше високих рівнів потреб

в) концепції, що претендують на безпристрасну науковість, акцентують увагу на необхідності гармонічного симбіозу в людині біологічне і соціально-культурного початків, представляючи його як кентавра-систему.

Ці концепції, в основі яких неявно лежить подання про принципову непізнаваність всієї природи людини, підкреслюють його духовну сутність, задану ззовні, тобто таку, джерела якої лежать за межами мозку людини.

Всі перераховані концепції так чи інакше розглядають людину в його співвіднесеності з миром, у якому він живе й діє (космосом, природою, соціумом, культурно-символічним миром). Отже, в основі розуміння людини лежать парадигми його взаємодії із цим миром, їхні змістовні характеристики, що вказують на розмаїтість проявів природи людини в різних культурно-історичних ситуаціях.

Подібні статті

Кровоносна система
Розвиток сільського господарства та загальне зростання антропічного впливу на водне середовище загострило проблему виживання водних тварин і, зокрема, риб, в умовах пестицидного навантаження. Забруднення внутрішніх водойм, в тому числі риб ...

Мікроскопічні гриби – пошкоджувані документів на різних носіях інформації
Гриби — одна з найбільших та найрізноманітніших груп живих організмів, існуючих на Землі. Вони з’явилися понад мільярд років тому й поступово стали невід’ємною частиною всіх водних та наземних екосистем. Згідно з сучасними прогнозами, на ...