Збереження фіторізноманіття шляхом інтродукції

Людина своєю постійною, багатосторонньою та багатовіковою діяльністю змінила природну рослинність. З розвитком цивілізації вплив людини на навколишнє середовище стає ще більш важливим. Вивчення онтогенезу являється одною із наукових основ збереження біологічного різноманіття видів різних природних флор. Проблема онтогенезу (індивідуального розвитку) рослин має досить важливе теоретичне і практичне значення.

У другій половині ХІХ століття в області онтогенезу були досягнуті значні результати, які не загубили свого значення в наші дні. Наприклад, чергування поколінь гаметофіту та спорофіту у рослин, відкрите В. Гофмейстером в 1851р., розкрита клітинна основа росту і великий період росту встановлений Ю. Саксом, а також встановлені закони мінімуму, оптимуму та максимуму факторів росту. До великих відкриттів також важливо віднести встановленні Ч. Дарвіном роль верхівки листків, пагонів та кінчиків коренів в регулюванні росту. Відкриття Ч. Дарвіном дало значний поштовх до відкриття ауксинів в 20-х роках, створенню сучасної теорії тропізмів, а також синтезу багаточисельних штучних регуляторів росту рослин в 40-60-х роках.

Вже в кінці 50-х років проводились досліди на клітковому рівні, наприклад, робота В.Г. Конарева «Нуклеїнові кислоти і онтогенез клітковини». Деякі дослідники при описі відмічених в природі і отримані експериментальним шляхом юродства квітки деяких рослин, роблять спробу пояснити природу тератів.

Загальновідомо, що індивідуальна програма росту і розвитку виду чи сорту рослин заложена в його генетичному апараті, однак ця програма може бути реалізована лише при відповідних умовах зовнішнього середовища і, що генотип реагує на ці умови в межах своїх пристосувальних можливостях.

Хоча і досягнуті значні успіхи у вивченні розвитку росту і розвитку рослин, все, ж ще є багато невідомого не лише в питаннях теорії, але і у вивченні особливостей онтогенезу більшості видів рослин. Проте хочеться застерегти від можливих помилок при абсолютизації значення зовнішніх форм при теоретичних обобщеніях. Відомо, що більше значення в систематиці і філогенії рослин дають морфологічним особливостям сімядольні листки.

У 1870 році у біології склалися правильні представлення про основні періоди(етапи) онтогенезу рослин, але деякі дослідники ще і тепер цю періодизацію в ході онтогенезу називають «станом», «стадією». Багато дослідників при розгляданні життєвого циклу квіткових рослин до латентного періоду(етапу) відносять насіння яке перебуває в стані спокою. Онтогенез чи індивідуальний розвиток - це весь комплекс послідовних і необхідних змін життєдіяльності і структурі рослин від його появи із яйцеклітини чи вегетативної бруньки і до справжньої смерті, які являються реалізацією спадкової програми розвитку організму в конкретних умовах зовнішнього середовища. Рахують, що насінина в життєвому циклі покритонасінних рослин неправильно називати латентним періодом, так як насіння являється результатом ембріогенезу і кінцевою фазою латентного періоду.

Проведенні дослідження дають можливість скласти уявлення про причинні зв’язки в області утворення коренів, гетерофілії, утворення пагонів, артикуляції і ряду інших життєвих появлень у вивчаючих рослин і підійти до розуміння причин їх старіння і відмирання. Отримання матеріалів такого ряду представляється важливим для рішення цілого ряду запитань селекції і насінництва, розмноження, вирощення і використовування рослин, а також розробки методів боротьби з виродженням насаджених трав’янистих полікарпів, які являються широко поширеними і приносять великі збитки сільському господарстві.

Якщо число культур, охоплених онтогенетичним вивченням, значно незначне, то число видів природних флор по відношенню до числу видів являється зовсім ніяким.

Подібні статті

Особливості гадюки звичайної
Плазуни - перший клас хребетних, які мають основні риси вищих наземних хребетних - амніот. Розмножуються шляхом відкладання великих яєць, які мають багато жовтка і шкаралупині оболонки. Зародок має зародкові органи - амніон і алантоїс. Шкі ...

Характеристика підродини Шпротоподібні, або Звичайні оселедці (Clupeinae)
Шпротоподібні, або звичайні оселедці, являють собою групу найважливіших для людини оселедцевих риб, що включає північних морських оселедців, сардин, сардинел, шпротів, тюльок і інші роди. Сюди входять 12 родів з 40–45 видами. Види трьох ...