Ластоногі

Допомагає в цьому та сама спермацетова подушка, розташована над черепною впадинкою; як говорять фізики, у фокусі антени — у тім самім місці, куди звук збирається з усіх стінок ямки. Схожі органи є майже у всіх китів і дельфінів, тільки в кашалота з його величезною головою спермацету більше усіх. Подушка ця може за допомогою особливих м'язів змінювати свою форму, і проходячи через неї звуковий пучок відхиляється із сторони в сторону, може розсіюватися чи, навпаки, збиратися у вузький промінь.

Чому ж із синього кита спермацет не добувають, адже і сам кит більше кашалота, і голова по розмірах не поступається? Виявляється, у вусатих китів цієї коштовної рідини немає, її заміняє жир, якого на «чолі» небагато — локатор у зубатих китів розвинений набагато краще. Вони хижаки, їм треба шукати здобич у товщі морської води, а вусаті кити харчуються планктоном, якого все рівно не побачиш, ворогів у них немає, тому вони й обходяться майже без «звукового ока».

ПРО ВУСА І ТРОПІКИ

Шляхи еволюції зубатих і вусатих китів розійшлися дуже рано. Сформувалися вони, мабуть, від різних предків: вусаті — від короткохвостих, зубаті — від довгохвостих. Але яких «хвостих»? Копитних? Комахоїдних? Чи хижих звірів креодонтів? Усі названі можливі предки китів умовно можуть бути прийняті до тієї пори, коли наука краще розбереться в цьому. Однак більш імовірно, що китовими предками були комахоїдні чи креодонти, що породили також вовків, ведмедів, гієн і кішок.

Вусатими названі кити за надзвичайно корисне в їхньому житті устаткування: китовий вус — рогові, донизу клиноподібно звужені пластини з волосоподібною бахромою по усьому внутрішньому краю, зверненому в пащу. Вони ростуть з боків піднебіння кита, зверху вниз, один за одним, як куліси, і орієнтовані плоскими сторонами уздовж подовжньої осі кита. Висота пластин китового вуса в різних видів різна: від чверті метра в малих смугастиків до чотирьох з половиною метрів у гладких китів. А всього таких пластин, чи вусів, у кита 260—800.

Вус — відмінна цідилка! Набравши в пащу морську воду з рачками, дрібними рибами і кальмарами, кит її закриває, піднімає низ рота і язик і виштовхує воду назад у море, проганяючи її між пластинами своєї цідилки. Вода випливає, а вся дрібна живність залишається в роті, на бахромі вуса. Цю живу кашу кит ковтає.

Такий процес фільтрації загалом: на ділі усе більш складно. Місцями море не так вже й багатий кормом: за один ковток з нього вицідиш небагато їстівного. Тому китові приходиться довго плисти з відкритою пащею, пропускаючи через неї багато кубометрів води і чекаючи, коли в роті набереться побільше живності, перш ніж закрити його. Кити-смугастики фільтрують планктон, можливо, інакше: «смуги» — складки на їхньому горлі і череві, — розправляючи і розширюючи вниз, дозволяють їм робити гігантські ковтки. В одному такому «ковточку» їжі вже чимало. Але в них інша проблема. Не дуже-то легко, наприклад, блювалу закривати свою пащу: сили гравітації тягнуть надто важку нижню щелепу, переповнену їжею, униз. Кит лягає на бік, часом навіть на спину перевертається, і тоді під дією тих же сил його паща сама захлопується.

У берегів Антарктиди влітку колись годувалися незліченні череди китів. Море там у цю пору кишить досить великими (до шістьох сантиметрів) рачками эвфаузиїдами — крилем. Эвфаузиїди, калянуси і інші дрібні планктонні рачки — головна їжа вусатих китів. Правда, смугастик Брайда, а в деяких морях, наприклад у Північній Атлантиці, і фінвал годуються в основному рибою. Багато риби і кальмарів поїдають при нагоді й інші смугастики, але рачки все ж таки їх «хліб насущний».

Восени пливуть кити з Антарктики на північ, у теплі води, там плодяться, а навесні, дуже змарнілі, знову повертаються в царство крилю.

Біля Курильських островів, уздовж західного узбережжя Америки і по обидва боки Атлантичного океану пливуть навесні на північ, а восени на південь великі зграї кальмарів, пелагічних восьминогів, усіляких риб, рачків, медуз і інших морських блукачів. А за рибами і кальмарами, за рачками і крилоногими молюсками прямують в далекий шлях кити. Щорічно кити мігрують тими самими шляхами, немов дорога їх розмічена невидимими нам покажчиками.

І от що цікаво — зимувати пливуть у тропіки, але екватор великі кити, крім кашалота і горбача, як правило, не переходять! Чому? Жари і перегріву бояться!

«Незважаючи на свою досконалість, зазначені терморегулятори у великих китів не можуть, очевидно, справитися з перегрівом тіла в умовах тропіків: адже цим масивним тваринам віддати надлишок тепла куди складніше, ніж маленьким дельфінам, що у тропічних водах нерідкі. Ускладнення в терморегуляції китів і порівняльна бідність тропіків кормами перешкоджають проникненню їх в екваторіально-тропічний пояс» (професор А. Г. Томілін).

Подібні статті

Отруйні членистоногі України
Членистоногі - лат. Arthropoda. Тип членистоногі - найбільша група первинноротих безхребетних тварин. До цього типу відносяться тварини, тіло яких розділене на членики і має членисті кінцівки. Зовнішня оболонка членистоногих покрита щільни ...

Зимові скупчення сороки в Любечі
Біологія та чисельність зимуючих птахів залишається недостатньо вивченою не лише в Україні, але й у більшості європейських країн. Це зумовлене труднощами проведення польових досліджень у цей період, відсутністю уніфікованих методик, а тако ...