Ластоногі

Дюгонь

люди вирішили, що жир, м'ясо і «сльози» дюгоня (жирове змащення, що стікає в кутки очей, коли пійману тварину витягнуть на берег) дуже цілющі і мають лікарські властивості при самих різних недугах. Через те на дюгонів полюють усюди — зі списами і сітками, тепер їх залишилося зовсім мало.

З часу відкриття стеллерової корови до того дня, коли вона зникла з обличчя землі, пройшло дуже мало часу. У 1741 р. відбулася експедиція знаменитого дослідника Вітуса Берінга. До нещастя, під час подорожі командор помер, а його команда була змушена після аварії корабля надовго затриматися на Командорських островах. До складу експедиції входив молодий натураліст Георг Стеллер. Під час дослідження острова, на який вони потрапили, учений помітив неподалік від берега щось дивне: там серед морських хвиль плавно погойдувалися якісь гігантські істоти, які своїм видом нагадували не то мокрі камені, не то затонулі човни. Тварини повільно плавали біля берега і періодично пірнали, піднімаючи хмари бризів.

Тоді в натураліста не було можливості по уважніше вивчити нових звірів. У людей з'явилися більш важливі задачі: їм потрібно було вижити в суворих північних умовах, наближалася зима, і до неї необхідно було готуватися, ослаблих мореплавців долали численні хвороби. Наступна зустріч з невідомими істотами відбулася лише через півроку. Морякам необхідно було поповнити запаси припасів, і вони вирішили пополювати на цих тварин. Звичайно, звір міг виявитися хижаком і люди самі стали б бажаним обідом, але положення було таким безвихідним, що нічого іншого їм не залишалося. Мисливцям повезло — грізні на вид звірі виявилися неповороткими і цілком мирними.

Діставши гарпуни і багри, моряки напали на страшних чудовиськ. Коли одне з них витягли на сушу і гарненько розглянули, то стало ясно, що це зовсім нова і невідома науці істота. Дивна здобич одночасно схожа на тюленя і кита. Стеллер звернув увагу на те, що тварина дуже нагадувала ламантинів, тільки її розміри були в два рази більше. Такого гіганта серед морських корів ще ніхто не зустрічав.

На щастя, незважаючи на зайнятість і сильну втому, Стеллер зміг докладно описати у своєму щоденнику невідоме створення, розповісти про його поводження і звички. Тільки завдяки йому наука тепер знає про морську корову-капусницю (ще одна назва стеллерової корови) досить багато. Крім Стеллера, ніхто з учених-біологів не встиг її побачити.

Відповідно до опису натураліста, корови покриті дуже товстою і міцною шкірою чорного кольору, безволосою і горбистою. Голова капусниці невелика, очі маленькі, що зовсім потонули в складках шкіри, вух нема, замість них лише невеликі дірочки, що закриваються шкірною складкою, коли тварина занурюється у воду. Тулуб звужується до голови і хвоста, хвіст трохи нагадує китовий.

Стеллер пише, що найчастіше капусниць можна було зустріти на мілководді, де вода добре прогрівається сонцем, а дно покривають пишні зарості морських водоростей. Паслися тварини великими групами, що розділялися на сімейні пари з дитинчатами, але усі плавали поруч один з одним. Під час зимових штормів звірам доводилось дуже важко, трави ставало менше, а сильні бурі частенько калічили корів і викидали їхні тіла на берег.

Морські гіганти, на своє лихо, були дуже довірливі і частенько підпускали людей майже впритул.

Коли вони плавали неподалік від берега, то на їхні спини постійно сідали птахи, збираючи всякий дріб'язок, що оселився на шкірі капусниць. Під час годівлі корови могли надовго затримувати подих і виринали лише через 10—15 хвилин, щоб галасливо віддихатися. Після ситного обіду вони відпливали недалеко від берега і засипали, — здавалося, що люди їх зовсім не турбують.

Моряки регулярно полювали на дивних звірів: м'ясо їх виявилося ніжним і смачним. Мирним створінням було важко чимось захистити себе від нападу, але все-таки одноплемінники ніколи не кидали своїх у біді. Уся череда намагалася врятувати нещасну жертву, і іноді їм це вдавалося. Особливо разюча та вірність, з якою самець випливав за своєю пійманою подругою: навіть коли вона вже мертва лежала на березі, він не відразу залишав її.

Досить довго, потерпівша аварію корабля експедиція, знаходилася на маленькому острівці, але все ж таки ціною героїчних зусиль люди змогли повернутися додому. Причому повернулися вони переможцями, їм вдалося привезти не тільки карти нових земель, але і великий вантаж дуже дорогих і рідких хутр. Довідавшись про це, багато заповзятливих торгових людей вирішили відправитися в подорож по тим краям, де можна було зустріти різних звірів, які ще не навчилися боятися людини. Тоді ж і почалося безжалісне винищування морських корів. Мисливські експедиції одна за іншою припливали до берегів Командорських островів, і капусниці виявилися для них приємним сюрпризом. Адже тепер можна було не витрачати багато часу на полювання — один убитий морський гігант міг забезпечити м'ясом десять чоловік на цілий тиждень.

Подібні статті

Історія розвитку анатомії як науки
В історії розвитку анатомії, як і ветеринарної медицини, розрізняють три періоди: перший - анатомія давніх часів: з найдавніших часів до занепаду Західної Римської імперії (476 р); другий - історія анатомії середніх віків: з часів занепаду ...

Особливості розмноження птахів різних видів на прикладі гусака сірого, журавля та великого строкатого дятла
Орнітологічні екскурсії захоплюють своєю неповторністю. Кожен виїзд на природу дає нові враження навіть спеціалісту. Це пояснюється перш за все особливістю самих птахів. Серед тварин птахи – найбільш показова група. На зоологічних екскурсі ...