Основні підходи до класифікації життєвих форм

Таким чином, Серебряков поділяє відділи насамперед за структурою надземних осей (деревні, напівдеревні і трав'янисті). У відділі деревних рослинвін виділяє типи за відносною тривалістю життя надземних осей; у відділі наземних трав'янистих рослин — за тривалістю життя рослин у цілому.

Послідовність відділів і типів у системі Серебрякова показує основні напрями еволюції життєвих форм покритонасінних від дерев до трав. Класи в межах типу виділяються за ознакою більшого екологічного і еволюційного значення, що виявлено в структурі пагонів (рослини з повзучими, розетковими та іншими стеблами). У ряді типів виділяються класи на основі спеціалізації живлення рослин (сапрофіти і паразити), способу життя (епіфіти) тощо. Але це не порушує принципу, бо своєрідність живлення способу життя цих рослин знаходить свій вияв у структурі їх пагонів. Особливості структури пагонів, за Серебряковим, надають життєвим формам кожного класу різко виявленої морфологічної і економічної своєрідності. Закінчується система життєвих форм типом монокарпічних трав'янистих рослин.

Біоморфологічна структура визначається як властиве флорі кількісне співвідношення елементів, які різняться за біоморфологічними ознаками. Як було показано ще О.Гумбольдтом, Х.Стевеном та К.Раункієром, таке співвідношення для подібних флор характеризується високою константністю та являє їх важливу характеристику. Як відмічають Г.М. Зозулін, І.Г.Серебряков, В.М.Голубєв. С.М. Зиман, сучасні системи життєвих форм є еволюційними та суттєво різняться між собою у зв'язку з різними принципами, покладеними у їх основу.

Біоморфологічна структура є важливим показником регіональної флори, оскільки в значній мірі залежить від екологічних умов, насамперед від грунтово-кліматичних та екотопічних. Складні системи взаємовідносин рослин та умов оточуючого середовища виявляються у фізіологічних особливостях і життєвій формі (габітусі) рослин.

Вивчення життєвих форм різних фітоценозів сприяє більш глибокому пізнанню структури, динаміки рослинних співтовариств і їхнього взаємозв'язку із середовищем. По Гамсу, життєві форми є адекватним вираженням умов життя організмів; тому їхнє вивчення в біоценозах - надійний засіб екологічної оцінки місце існування.

Б. А. Келлер підкреслював, що розчленовування рослинного покриву на життєві форми і з'ясування їхньої ролі дає більш глибоке представлення про будівлю рослинних угруповань і про їхні відносини із середовищем.

По Адамсу, специфіка біологічного спектра тієї або іншої країни визначається її історією. Дослідження біологічних спектрів різних пустель Азії, Африки, Америки й Австралії приводять цього автора до висновку, що при подібності клімату часто виявляється значне розходження в складі життєвих форм, що порозумівається особливостями флори і її походженням.

Кейн йде далі і дійде висновку, що спектри окремих асоціацій тонко реагують на особливості мікроклімату. Тонка реакція спектра життєвих форм біоценозів на зміну умов виростання може бути використана при вивченні екологічних рядів асоціацій.

Е. М Лавренко показав, що різноманітний склад життєвих форм у рослинному співтоваристві забезпечує усебічне використання живими істотами життєвих ресурсів місця існування, більш-менш стійкий максимум рослинної продукції і найбільший ступінь впливу на середовище, тобто її біогенне перетворення. У цьому зв'язку вивчення життєвих форм здобуває велике значення. При вивченні життєвих форм рослин велика увага дослідників займала і займає проблема їхньої класифікації.

Ряд систем було запропоновано радянськими, російськими й українськими ботаніками ботаніками. В. Н. Сукачов для ялинових лісів виділяє характерні групи життєвих форм:

1) тіньовитривалі мікотрофні хвойні,

2) трав'янисті довгокореневищні мікотрофні рослини трав'яного типу,

3) довгокореневищні трав'янисті мікотрофні з листами брусничного типу,

4) злаковидні зимньо-зелені рослини тіньового типу,

5) тіньові трави з клейстогамними квітками,

6) вічнозелені голколисті мікотрофні трави,

7) зимньо-зелені мікотрофні чагарнички,

8) літньо-зелені чагарнички,

9) напівсапрофіти,

10) сапрофіти,

11) напівпаразити.

Виділення цих груп засновано на принципах з урахуванням способу живлення, сінності розвитку листя, наявності або відсутності кореневищ, ознак фізіологічного характеру. Відзначені Сукачовим групи відбивають різноманіття форм і шляхів пристосування рослин до умов виростання в тінистих ялинових лісах.

Також велика увага приділяється класифікаціям життєвих форм пустель, напівпустель, степової зони. Б.А. Келлер виділив у степах, пустелях, напівпустелях:

1) багаторічні двочасткові трави,

Подібні статті

Рослини і тварини шкільного куточку живої природи
Успішне засвоєння учнями матеріалу з біології, набуття ними практичних умінь і навичок із вирощування рослин і догляду за тваринами, розвиток інтересу й працьовитості істотно залежить від практичних робіт і спостережень, які ведуться за живими об&rsq ...

Життя в межах внутрішніх водойм
Водні об'єкти, розташовані серед суходільних масивів, називають континентальними, або внутрішніми. Вони поділяються на водойми, або водні об'єкти уповільненого стоку, і водотоки — водні об'єкти прискореного стоку. Водойми уповільненого сто ...