Дружні та ворожі взаємовідношення тварин між собою і з рослинами

Той факт, що в італійській долині Аоста розвелось стільки отруйних змій, що вони заселили не лише зелені насадження, а й стали проникати у будинки, а кількість людей, потерпілих від укусів, така велика, що довелося відкрити 100 пунктів першої допомоги, пояснюється майже повним зникненням природних ворогів змій — хижих птахів і їжаків, що сталося не без втручання людей.

Винищення хижаків небезпечне ще й тим, що може спричинитися до швидкого розмноження інших, більш шкідливих тварин, шкода від яких перекриває ту, яку заподіюють хижаки. Так, у деяких районах Африки категорично заборонено полювання на леопардів, бо їх знищення потягнуло за собою різке збільшення чисельності диких кабанів і мавп, котрими живиться леопард, і вони стали справжнім лихом для посівів.

Аналогічне становище виникло в Австралії з диким собакою дінго. Хоч цей хижак і знищує багато ягнят і телят, проте його винищення спричинило б набагато більшу шкоду, яку заподіяли б сільському господарству кролі і кенгуру (підраховано, що шість кролів з'їдають стільки трави, скільки доросла вівця), чисельність яких не збільшується завдяки полюванню на них дінго.

Коли в Америці фермери вирішили позбавитись усіх койотів (степових вовків), то почалося масове розмноження гризунів — шкідників сільського господарства.

Таким чином, далеко не всі хижаки шкідливі, більшість з них — корисні.

У деяких хижих тварин має місце канібалізм, тобто поїдання тваринами тварин того ж виду. Найчастіше він проявляється у тому, що дорослі особини живляться молоддю. Канібалізм як видова ознака, закріплена природним добором, є корисним для виду, бо сприяє його збереженню. Наприклад, такі хижі риби, як окуні й щуки, можуть жити у водоймах, де інших риб немає. І це можливо лише завдяки канібалізму. Дорослі поїдають молодь, а молодь—зоопланктон, яким дорослі живитись не можуть. Найсильніші молоді стають дорослими; розмножуючись, вони дають початок молоді і т. д. Популяція при цьому зберігається.

Паразитизм, як і хижацтво, широко розповсюджений у тваринному світі, особливо серед найпростіших, червів і членистоногих. Тварини-паразити є зовнішні і внутрішні, тимчасові і постійні, а господар паразита може бути основний (в якому паразит живе у дорослому стані) і проміжний (де існують личинки паразита).

До найшкідливіших належать патогенні паразити, що викликають різні хвороби тварин і людини. У патогенних паразитів часто буває складний цикл розвитку, пов'язаний зі зміною господарів. Наприклад, малярійний паразит, що живе у крові теплокровних тварин і людини, може лише тоді пройти повний цикл розвитку і бути перенесеним у кров здорових організмів, коли потрапить у тіло комара, зокрема малярійного (анофелеса); печінковий сисун, що існує у печінці копитних, особливо овець, обов'язково повинен мати проміжного господаря — прісноводного молюска, малого ставковика і т. п.

Для поширення багатьох патогенних паразитів необхідна наявність переносників, які не менш небезпечні, ніж самі паразити — збудники хвороб. Особливо багато переносників різних хвороб серед членистоногих; з них найнебезпечніші — кліщі та комахи.

Кліщі — переважно паразити, в основному зовнішні. Вони переносять збудників дуже важких захворювань: весняно-літнього енцефаліту, кліщового висипного тифу, деяких видів пропасниць та ін.

З комах найнебезпечніші — блохи (переносники чуми), вони (переносники висипного тифу), які до того ж самі є паразитами різних тварин і людини, ґедзі (переносники сибірської виразки), комарі, мошка, москіти, деякі види мух (кімнатна, цеце) тощо. У деяких комах паразитами є не дорослі особини, а їх личинки. З них дуже небезпечні оводи (підшкірний, шлунковий, носоглотковий, овечий): їхні личинки паразитують у різних частинах тіла свійських тварин, викликають їх виснаження і досить часто призводять до загибелі.

Найцікавіший вид паразитизму зустрічається у перетинчастокрилих, зокрема у таких видів ос, котрих називають одинокими (церцерис, сфекси, аммофіли, бембекси, філант, або бджолиний вовк, пампіли, сколії та ін.). їм властиві складні інстинкти, що проявляються у турботі про нащадків: паралізувавши уколами жала деяких дорослих комах чи їх личинок або представників багатьох видів павуків, вони відкладають на тіло жертви яйце, з якого виходить личинка, котра потім живиться паралізованою твариною. В їздців — переважно дрібних тендітних комах, самки яких мають довгий і тонкий яйцеклад, паразитують личинки. їздцями цих комах називають за характерну позу, якої вони набирають, відкладаючи яйця у тіло іншої комахи: влаштувавшись на її спині, вони підгинають черевце і встромляють яйцеклад у тіло своєї жертви, нагадуючи цим вершника. Деяких їздців успішно використовують для боротьби з шкідниками сільського господарства. Це афелінуси, що уражають кров'яну попелицю—шкідника коренів яблуні, проспалтелла — паразит щитівки, шкідника цитрусових, коллірія, яка «бореться» з хлібним пильщиком, теленомуси, що допомагають впоратися з сосновим і кільчастим шовкопрядами.

Подібні статті

Життя і наукова діяльність Чарльза Дарвіна
Ч. Дарвін жив в епоху бурхливого суспільного розвитку, коли при­родознавство було на піднесенні, в науці здійснювались важливі від­криття. Він не мав систематичної біологічної освіти (два роки нав­чався на медичному факультеті в Едінбурзі ...

Загальна характеристика миші-крихітки
Гризуни - клас ссавців, який досяг великого успіху і здатний адаптуватися до різних умов. До нього належить більше 40 відсотків всіх видів ссавців. Вони зустрічаються по всьому. Незважаючи на різноманітність способу життя та середовища іс ...