Розвиток порівняльної анатомії та ембріології

У розвитку порівняльної анатомії велика заслуга належала Жоржу Кюв'є (1769—1832), який збагатив цю науку цінними дослідженнями існуючих і викопних тварин. Кюв'є поділив тваринний світ на чотири великі групи, які згодом були названі типами: променеві, м'якунів, членистих і хребетних. Недоліком цього поділу було те, що група променеві являла собою штучну сукупність тварин, куди Кюв'є відносив відомих тоді найпростіших, губок, кишковопорожнинних, деяких червів та голкошкірих; до м'якунів він відносив і деяких голкошкірих, а до членистих — кільчастих червів. Проте головним недоліком наукової діяльності Кюв'є був його метафізичний погляд на живу природу, чим він тягнув науку назад, до Ліннея. Кюв'є вважав, що визначені ним типи чітко відмежовані один від одного і що між ними нема й не було жодних переходів.

Погляди Кюв'є щодо незмінності живої природи суперечили існуючим тоді ідеям про єдиний план будови тварин. Вони несумісні були з даними того часу про розвиток живої природи. Нарешті, вони суперечили і дослідженням самого Кюв'є в галузі порівняльної анатомії та палеонтології. Дані палеонтології говорять про те, що колись існували такі тварини, яких зараз немає, і що зараз існують такі, яких не було колись. Кюв'є прагнув пояснити це явище вигаданими катастрофами, під час яких тваринний світ повністю чи частково гинув, а на його місці з'являлись інші форми. Отже, якщо, за Ліннеєм, бог створив один раз живу природу, то за Кюв'є цей «акт творіння» повторювався багато разів.

Одним з попередників Дарвіна був видатний французький зоолог і порівняльний анатом Жофруа Сент-Ілер (1772—1844). Використавши дані своїх досліджень у галузі порівняльної анатомії та ембріології, Сент-Ілер висунув прогресивну для того часу ідею єдиного плану будови тваринного світу, яка зазнала нападок з боку Ж. Кюв'є та деяких інших реакційно настроєних вчених. Сент-Ілер визнавав, що в розвитку живої природи важливу роль відіграє середовище і припускав, що набуті зміни організми можуть передавати потомству.

Великим досягненням зоологічної науки другої половини XVIII і першої половини XIX ст. було виникнення ембріології. Важливо підкреслити, що ця наука склалась і найуспішніше розвивалась в Росії, її творцями були російські академіки К. Ф. Вольф (1733—1794), X. І. Пандєр (1794—1865) і К. М. Бєр (1792—1876).

Питанням ембріонального розвитку, як уже зазначалося, вчені цікавились дуже давно, але їх уявлення про цей розвиток було досить туманним. На питання, в який спосіб і під впливом чого відбувається формування ембріона, давались фантастичні відповіді, що не мали нічого спільного з дійсністю. Ще в XVII ст. склалась метафізично-ідеалістична теорія преформації, в якій відображались стародавні погляди на суть розвитку ембріона.

Теорія преформації була найбільш метафізичною і реакційною. З погляду преформістів статеві клітини являють собою готові дрібненькі організми і розвиток їх зводиться лише до розростання, тобто до кількісних змін. Одна група преформістів (овулісти), до якої належали відомі на той час дослідники Мальпігі, Сваммердам та ін., вважала, що такі зачатки є в яйці. Яйце, на їх думку, є оформлений організм, часток якого не видно, бо вони переплетені між собою, прозорі і переповнені водою. Розвиток організму з яйця зводиться до розплутування органів, звільнення їх від води і до росту. Інша група преформістів (анімальку-лісти) вважала, що носієм зачатків є сперматозоїди. До цієї групи належали Левенгук, Андрі, Гартсекер та ін. Згідно з їх поглядами сперматозоїд являє собою маленьку істоту; наприклад, сперматозоїд людини розглядався як маленька людина (гомункулюс). Деякі преформісти запевняли, що вони під мікроскопом бачили у сперматозоїдів голову, руки, ноги та інші органи тіла.

Подібні статті

Вікові особливості нервової функції
Вікова періодизація є умовним поділом цілісного життєвого циклу на вікові періоди, що вимірюються роками. Відомо, що розвиток дитини відбувається за кілька періодів, які послідовно змінюють один одного. Цей процес є обов'язковим і передбач ...

Виробництво кормового білка
Білки є обов'язковими компонентами клітин будь-якого живого організму, що виконують життєво важливі функції: каталітичний, регуляторний, транспортний, біоенергетичні, захист від інфекції й дії стресових факторів, структурні, запасні й інш ...