Анатомія в стародавні часи

Зовсім не залишили писемних слідів скіфи, які акумулювали високу культуру людей трипільської культури, що мешкали в долинах Південного Буга, Дністра, Прута, сягнувши згодом Дніпра. У період свого розквіту (3500-2700 рр. до н. е) люди трипільської культури досягли значних успіхів у медицині й ветеринарії (трепанація черепа, кастрація биків).

Вони добре знали особливості будови сечостатевої системи і для воєнних дій використовували самок, а не самців. Великий мудрець і лікар Токсаріус (трипілець) вирізнявся глибокими знаннями з анатомії та лікувальної справи. Греки запросили його до себе як учителя. Після його смерті греки визнали його Геросом і одним з асклепіадів, потомком бога Асклепія - покровителя лікарів.

Найточніші дані з анатомії містять грецькі й римські джерела. Учень Піфагора Алкмен Кротонський (V ст.д.о н. е) першим увів розтин трупів людей і тварин. Він першим звернув увагу на слухову трубу кіз і стверджував, що кози дихають додатково вухами.

Першим творцем анатомічної теорії був Демокрит Абдерський (460 р. до н.е.), який написав багато праць з анатомії. Особливий слід в анатомії людини і тварин залишив Гіппократ (460-377 р. до н.е.).

Хоча він ще не відрізняв нерви від сухожилків, дихальні шляхи від судин, проте навів правильні дані про головний мозок, описуючи вертячку у кіз.

Засновником порівняльної анатомії вважається учень Платона Аристотель (384-322 рр. до н. е). За оцінкою Кюв’є, праці Аристотеля слід "прийняти за зразок". Настільки вдало він описав апарат руху, що лише в XVII ст.

Фабрицій незначно доповнив ці праці, проте, за словами самого автора, він більшу частину взяв у Аристотеля. Мало послідовників Аристотеля щось додали до його опису нутрощів.

Одним з відомих анатомів був і Проксагор із Коса (335 р. до н.е.), який встановив різницю між венами й артеріями, відмічаючи, що артерії закінчуються капілярами, хоча зазначав, що капіляри містять повітря. Завдяки йому набуло значного поширення вчення про пульс.

Учень Проксагора Герофіл (317 р. до н.е.) вперше описав писальне перо в мозку, яєчники, дванадцятипалу кишку, виявив у кози лімфатичні (молочні) шляхи.

У період життя Аристотеля особливо виділявся Діокл Каристський (360 р. до н. е). Після Гіппократа, який жив в Афінах, Діокл Каристський був най відомішим лікарем. Гален говорить про нього, як про ревного анатома, що вивчав анатомію на тваринах.

Еразістрат (помер у 280 р. до н. е), який жив при дворі сирійського царя, спостерігав молочні судини на брижі кози, хоча назвав їх артеріями, оскільки не завжди виявляв у них молочний сік. Він розрізняв рухові і чутливі нерви, добре описав сухожилкові нитки серця, хоча травлення пояснював механічним тертям стінок шлунка.

Марінус (близько 100 р. н. е), за Галеном, опрацював м’язи, відкрив піднебінний нерв, досліджував кишкові залози. Гален називав Марінуса відновником анатомії.

Хоча Гален (131-210 рр. н. е) був добрим лікарем, проте в історії він більше відомий як анатом. Це останній анатом давності. Він описав 300 м’язів, 7 пар черепномозкових і 30 пар спинномозкових нервів, був піонером у переході до аналітичного та експериментального досліджень.

Гален добре володів розтином трупів свиней, собак, левів, слонів, написав 400 праць ("Анатомічні дослідження", "Про призначення частин тіла" та ін.). Анатомія Галена містила в собі елементи гістології. Він спостерігав, що м’язи складаються не лише з м’язових, а й із сполучнотканинних волокон; стінки артерій, шлунка, кишок і матки складаються з кількох шарів. Це він увів низку термінів, які вживаються й нині (апофіз, епіфіз, симфіз, діартроз, синартроз, гінглім тощо).

Подібні статті

Основи фізіології харчування
Харчування - фізична потреба людини. їжа є вихідним матеріалом для побудови і відновлення кожної клітини організму людини. Підраховано, що за своє життя людина споживає в середньому близько 1,3 т білків, 12,5 т вуглеводів і 75 т води. За в ...

Біологічний контроль збудників хвороб рослин
Актуальність. Протягом останнього часу в фітовірусологи, як і в інших молекулярно-біологічних дисциплінах, спостерігається значний інтерес до розвитку досліджень на популяційному та еколого-популяційному рівні, і ця тенденція є загальною для багатьох ...