Перший (іонійський) етап розвитку давньогрецької натурфілософії. Вчення про першооснови світу

З VI ст. до н.е. починається особливий період в історії науки і культури Древньої Греції. Це був період, коли давньогрецька цивілізація стала панівною у великому регіоні, що охоплює південно-східне Середземномор'я, Малу Азію і частину чорноморського узбережжя. До цього часу завершилося формування давньогрецьких міст-держав, у яких великий розвиток одержали торгівля, ремісниче виробництво, культурне життя. Серед них виділялося Мілет — головне місто Іонійської колонії в Малій Азії. Через нього проходили важливі торговельні шляхи з Греції в Азію. Місто це було також великим культурним і політичним центром, куди спрямовувалися видатні філософи, учені, політичні діячі того часу. Мілетська школа натурфілософії залишила глибокий слід в історії античної культури.

У рамках древньогрецької натурфілософії з’явилися думки про те, що всі предмети навколишнього світу складаються з простейших начал («стихій»). До таких найчастіше відносили вогонь, воду, повітря і землю.

Давньогрецький філософ Геракліт Ефеський (544 — 483 р. до н.е.) пропонував, наприклад, як таку перщооснову вогонь. «Цей космос, — писав він, — єдиний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, у повну міру займистими й у повну міру згасаючим». При цьому Геракліт вважав, що «все обмінюється на вогонь і вогонь - на все, подібно тому як золото на товари, а товари на золото».

Подібним чином розуміли основу світостворення и представники мілетської школи. Її засновник Фалес Мілетський (приблизно 625—547 р. до н.е.) думав, що початком всього є вода. Усе виникає з води і, зрештою, повертається у воду, — учив він. Нашу землю він порівнював з островом, що плаває в океані води. Фалес був одним з перших учених античності, що залишили визначений слід в історії астрономії і математики. Він одержав популярність завдяки пророкуванню сонячного затемнення, визначенню сонцестояння і рівноденства, відкриттю того, що Місяць світить не своїм світлом. З його ім'ям зв'язують винахід способу виміру висоти пірамід по довжині їхньої тіні. Фалес увів календар, визначивши тривалість року в 360 днів і розділивши його на 12 тридцятидневних місяців.

Учень Фалеса Анаксімен (близько 585—524 р. до н.е.) визнавав за основу усього повітря, що має здатність розріджуватися і стискатися. Різним ступенем його розрідження й ущільнення він пояснював виникнення всіх тіл навколишнього світу. Розріджуючись, повітря стає вогнем, стискаючись - хмарами, водою і землею. Рух повітря, який створює багатоманітність світу, відбувається вічно.

Інший учень Фалеса Анаксимандр (610—546 р. до н.е.) пішов дещо іншим шляхом. Він відмовився від прийняти за першооснову світу будь-яку із стихій, бо вважав, що не може бути першоосновою будь-який стан матерії в її конкретній формі, чуттєво сприйнятій формі [6,60].

Першоосновою світостворення він вважав якісно невідокремлену міфічну першоречовину, якій він дав назву «алейрон». Анаксимандр думав, що “апейрон” спочатку являв собою невизначену туманну масу, що знаходилася в постійному; круговороті, із якого все ж таки і утворилося все багатоманіття світу.

Сприйняття світу як породження якихось першооснов, як царства «стихій» було характерною рисою античної натурфілософії.

Анаксимандру належала перша в європейській науці спроба дати загалькосмологічну картину світу. У цій картині Земля — центр Всесвіт. Її оперізують три вогненних кільця: сонячне, місячне і зіркове. Ці кільця вкриті повітряною оболонкою, і, коли вона розривається, людина бачить небесні світила. На відміну від Фалеса, що уподобали Землю плавучому в океані островові, Анаксімандр стверджував, що Земля перебуває в світовому просторі, і ні що не спираючись. На думку американського дослідника античності Кана, це було саме значне досягнення наукової думки мілетської школи.

Особливе місце в науці Древньої Греції займав Піфагор (582—500 р. до н.е.), який вніс не малий для своєї епохи внесок в розвиток математики та астрономії. Крім усім відомої «теореми Піфагора» на рахунку цього античного вченого є ряд інших наукових досягнень. До їх числа відноситься, наприклад, відкриття того факту, що відношення діагоналі сторони квадрату не може бути виражене цілим числом або дробом. Тим самим у математику було введено поняття про ірраціональність. Існують відомості про те, що Піфагор дотримувався думки про кулеподібність землі і її обертання навколо власної осі. Разом з тим у своїх космологічних поглядах Піфагор був геоцентристом, тобто вважав Землю центром Всесвіт.

Важливою відмінною рисою розуміння Піфагора було навчання про число як основу Всесвіту. «Саме мудре в світі - число», — учив він. Вважаючи, що світ складається з п’яти елементів (землі, вогню, повітря, води і ефіру), Піфагор пов`язав їх з п'ятьма видами правильних багатогранників с тим або іншим числом граней. Так, Земля, на його думку, складається з часток кубічної форми, з часток, що мають форму чотиригранної піраміди тетраедрів), повітря - з восьмигранників (октаедрів), вода - із двадцятигранників (ікосаедрів), а ефір — із двенадцатигранників (додекаедрів).

Подібні статті

Життєві форми організмів
Життєва форма визначається як пристосованість організмів до комплексу факторів середовища та певного способу життя. Вперше життєві форми були виділені у рослин. Ще Теофраст класифікував рослини, виділяючи серед них дерева, чагарники, напів ...

Кровоносна система
Розвиток сільського господарства та загальне зростання антропічного впливу на водне середовище загострило проблему виживання водних тварин і, зокрема, риб, в умовах пестицидного навантаження. Забруднення внутрішніх водойм, в тому числі риб ...