Перший (іонійський) етап розвитку давньогрецької натурфілософії. Вчення про першооснови світу

З VI ст. до н.е. починається особливий період в історії науки і культури Древньої Греції. Це був період, коли давньогрецька цивілізація стала панівною у великому регіоні, що охоплює південно-східне Середземномор'я, Малу Азію і частину чорноморського узбережжя. До цього часу завершилося формування давньогрецьких міст-держав, у яких великий розвиток одержали торгівля, ремісниче виробництво, культурне життя. Серед них виділялося Мілет — головне місто Іонійської колонії в Малій Азії. Через нього проходили важливі торговельні шляхи з Греції в Азію. Місто це було також великим культурним і політичним центром, куди спрямовувалися видатні філософи, учені, політичні діячі того часу. Мілетська школа натурфілософії залишила глибокий слід в історії античної культури.

У рамках древньогрецької натурфілософії з’явилися думки про те, що всі предмети навколишнього світу складаються з простейших начал («стихій»). До таких найчастіше відносили вогонь, воду, повітря і землю.

Давньогрецький філософ Геракліт Ефеський (544 — 483 р. до н.е.) пропонував, наприклад, як таку перщооснову вогонь. «Цей космос, — писав він, — єдиний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, у повну міру займистими й у повну міру згасаючим». При цьому Геракліт вважав, що «все обмінюється на вогонь і вогонь - на все, подібно тому як золото на товари, а товари на золото».

Подібним чином розуміли основу світостворення и представники мілетської школи. Її засновник Фалес Мілетський (приблизно 625—547 р. до н.е.) думав, що початком всього є вода. Усе виникає з води і, зрештою, повертається у воду, — учив він. Нашу землю він порівнював з островом, що плаває в океані води. Фалес був одним з перших учених античності, що залишили визначений слід в історії астрономії і математики. Він одержав популярність завдяки пророкуванню сонячного затемнення, визначенню сонцестояння і рівноденства, відкриттю того, що Місяць світить не своїм світлом. З його ім'ям зв'язують винахід способу виміру висоти пірамід по довжині їхньої тіні. Фалес увів календар, визначивши тривалість року в 360 днів і розділивши його на 12 тридцятидневних місяців.

Учень Фалеса Анаксімен (близько 585—524 р. до н.е.) визнавав за основу усього повітря, що має здатність розріджуватися і стискатися. Різним ступенем його розрідження й ущільнення він пояснював виникнення всіх тіл навколишнього світу. Розріджуючись, повітря стає вогнем, стискаючись - хмарами, водою і землею. Рух повітря, який створює багатоманітність світу, відбувається вічно.

Інший учень Фалеса Анаксимандр (610—546 р. до н.е.) пішов дещо іншим шляхом. Він відмовився від прийняти за першооснову світу будь-яку із стихій, бо вважав, що не може бути першоосновою будь-який стан матерії в її конкретній формі, чуттєво сприйнятій формі [6,60].

Першоосновою світостворення він вважав якісно невідокремлену міфічну першоречовину, якій він дав назву «алейрон». Анаксимандр думав, що “апейрон” спочатку являв собою невизначену туманну масу, що знаходилася в постійному; круговороті, із якого все ж таки і утворилося все багатоманіття світу.

Сприйняття світу як породження якихось першооснов, як царства «стихій» було характерною рисою античної натурфілософії.

Анаксимандру належала перша в європейській науці спроба дати загалькосмологічну картину світу. У цій картині Земля — центр Всесвіт. Її оперізують три вогненних кільця: сонячне, місячне і зіркове. Ці кільця вкриті повітряною оболонкою, і, коли вона розривається, людина бачить небесні світила. На відміну від Фалеса, що уподобали Землю плавучому в океані островові, Анаксімандр стверджував, що Земля перебуває в світовому просторі, і ні що не спираючись. На думку американського дослідника античності Кана, це було саме значне досягнення наукової думки мілетської школи.

Особливе місце в науці Древньої Греції займав Піфагор (582—500 р. до н.е.), який вніс не малий для своєї епохи внесок в розвиток математики та астрономії. Крім усім відомої «теореми Піфагора» на рахунку цього античного вченого є ряд інших наукових досягнень. До їх числа відноситься, наприклад, відкриття того факту, що відношення діагоналі сторони квадрату не може бути виражене цілим числом або дробом. Тим самим у математику було введено поняття про ірраціональність. Існують відомості про те, що Піфагор дотримувався думки про кулеподібність землі і її обертання навколо власної осі. Разом з тим у своїх космологічних поглядах Піфагор був геоцентристом, тобто вважав Землю центром Всесвіт.

Важливою відмінною рисою розуміння Піфагора було навчання про число як основу Всесвіту. «Саме мудре в світі - число», — учив він. Вважаючи, що світ складається з п’яти елементів (землі, вогню, повітря, води і ефіру), Піфагор пов`язав їх з п'ятьма видами правильних багатогранників с тим або іншим числом граней. Так, Земля, на його думку, складається з часток кубічної форми, з часток, що мають форму чотиригранної піраміди тетраедрів), повітря - з восьмигранників (октаедрів), вода - із двадцятигранників (ікосаедрів), а ефір — із двенадцатигранників (додекаедрів).

Подібні статті

Екологічні особливості ампельних рослин
Щоб кімнатний сад був різноманітніший і повніший, у ньому повинно бути відведене місце і для ампельних рослин або ліан. Чудові породи цих рослин водяться по перевазі в незайманих тропічних лісах, перекидаючи свої гнучкі пагони з одного стовбура на ін ...

Сезонні зміни в житті безхвостих, пов’язані з особливостями їх біології (жаби, ропухи)
Поведінка земноводних нескладна, що відповідає організації центральної нервової системи. Частина безхвостих здатна до швидких, але одноманітним рухам; у воді більшість видів більш рухливі, чим на суші. Основа поведінки земноводних - порівн ...