Комахи прісних водойм: їх характеристика

Дуже часто в наших прісних водоймах зустрічаються вертячки (Gyrinus natator; з родини Gyrididae — вертячки). Ці маленькі блискучі жучки зграйками дуже швидко снують по спокійній поверхні води, описуючи кола і спіралі. Довжина тіла їх досягає 5 — 7 мм. Шкірні покриви вертячок не змочуються і дуже блищать, Ці жуки дуже добре пірнають і можуть довго триматися під водою. Вони залишаються там і в похмуру погоду. Вночі вертячки літають. Серед особливостей будови вертячки насамперед привертає увагу будова очей. Кожне з її фасеткових очей перегороджене хітиновою перетяжкою на дві частини, нижню і верхню. Нижня частина пристосована для зору під водою, а верхня — для зору в повітрі. Отже, коли жучок перебуває на поверхні, він може одночасно орієнтуватись і в тому, що робиться у водній стихії. Цікава будова ніг вертячки — середніх і задніх: вони дуже сплющені і вкорочені; не тільки стегна гомілки, а й всі членики лапки перетворились на широкі пластинки і навіть волосинки на лапках мають вигляд пластинок. Усі частини ніг дуже рухливі, вони то складаються, то розсуваються на зразок віяла. Коли занесену наперед ногу вертячка повертає назад, то пластинки віяла розкриваються і нога відштовхується; навпаки, при зворотному русі ніг уперед пластинки віяла складаються і нога не відчуває опору води. Завдяки особливості будови ніг вертячки дуже швидко пересуваються у воді. Змащене жиром тіло зменшує тертя об воду, що сприяє швидкості пересування.

Вертячки — хижаки; живляться вони дрібними черв'яками і членистоногими. Можуть поїдати один одного.

Зимують вертячки в мулі в нерухомому стані. Самки відкладають яйця у квітні, прикріплюючи їх до водяних рослин або до інших предметів. Приблизно через два тижні з яєць виходять личинки, які опускаються на дно і ведуть хижацький спосіб життя. Від більшості личинок інших жуків вони відрізняються тим, що мають парні трахейні зябра. Під час екскурсії їх побачити важко, тому що вони ніколи не піднімаються на поверхню води. Ще рідше трапляються їхні лялечки, які розвиваються у коконах на водяних рослинах.

У лабораторії цікаво спостерігати за рухом вертячок. Для цього пускають їх у плоскі тарілки з невеликою кількістю води, заввишки 1—2 см. Вертячка — найкращий плавець серед жуків. Під час плавання вона виставляє на поверхню свій опуклий спинний бік — чорний, синьо-чорний або зеленуватий, з яскравим металевим блиском. Ноги залишаються під водою.

Дихання вертячок легко спостерігати, якщо пустити їх плавати не в тарілку, а в склянку з водою. Жучок негайно пірнає, забираючи з собою на задньому кінці черевця пухирець повітря. Із захисними пристосуваннями вертячки легко ознайомитися; досить спіймати і понюхати її — відчувається різкий запах, що нагадує валеріанові краплі. Цей запах має їдка речовина, яку вертячка виділяє з анальних залоз. Припускають, що цей запах відлякує тварин, які нападають на вертячок.

У прісних водоймах поширені різні види водолюбів (родина Hydrophilidae). Найбільший із них — водолюб великий чорний, (Hydrous piceus). Довжина його тіла 4,0—4,7 см. Тримається рослин у прибережній смузі стоячих водойм, де його можна знайти протягом всього року. Плаває водолюб погано; при цьому пересуває ноги поперемінно, а не одночасно, як плавунець. Частіше водолюби повзають по водяних рослинах. Черевний бік їхнього тіла здається сріблястим тому, що між волосками черевця затримується повітря.

Тіло водолюба яйцеподібної форми, блискучого, смоляно-чорного кольору із зеленуватим відтінком. Очі розташовані біля заднього краю голови. На черевному боці тіла є кіль, який переходить у гострий шип. Вусики короткі. З ними пов'язаний своєрідний спосіб дихання водолюбів: жук виставляє з води зігнуті вусики, між волосками яких скупчується повітря. Потім жук підбирає вусики, і повітря поступово переходить на волоски нижнього беку грудей, а потім під надкрила, де й розташовані дихальця. Живляться водолюби переважно рослинною їжею: м'якими частинами водяних рослин і нитчастими водоростями. Іноді вони поїдають ослаблених або мертвих водяних тварин.

Розмножуються водолюби у травні. Самки будують кокони, в які відкладають 50—60 яєць. Напівкулястий сріблясто-білий кокон плаває на поверхні води. Яйця в коконі розміщені в один ряд і оточені пухкою, як вата, павутинною масою, яка не змочується водою. Личинки виходять у воду тижнів через два — три після відкладання яєць. Вигляд личинки дуже характерний. Товсте незграбне тіло, велика голова, на задньому кінці пара хвостових придатків. Три пари волосатих ніжок. Личинка повзає по водяних рослинах, плаває погано. На відміну від дорослого жука личинка водолюба є хижаком. Здобич схоплює щелепами, поступово подрібнює і шматочками поїдає. Улюбленою їжею личинок є дрібні молюски, особливо котушки. Щоб дихати, вони підпливають до поверхні води і виставляють задній кінець тіла, на якому є дихальця.

Подібні статті

Отруйні членистоногі України
Членистоногі - лат. Arthropoda. Тип членистоногі - найбільша група первинноротих безхребетних тварин. До цього типу відносяться тварини, тіло яких розділене на членики і має членисті кінцівки. Зовнішня оболонка членистоногих покрита щільни ...

Іммобілізація ферментів та клітин мікроорганізмів
Методи іммобілізації універсальні для всіх типів біокаталізаторів - індивідуальних ферментів, клітин, субклітинних структур, комбінованих препаратів. Поряд з іммобілізацією ферментів останнім часом все більшу увагу приділяють іммобіліз ...