Атлантичний оселедець

Сотні норвезьких ботів, озброєних кошельковими неводами й дрифтерними мережами, зустрічають зграї оселедця, наближаючіся до берегів. У практиці норвезького промислу відомі випадки, коли за добу добувалося більше 100 тис. т оселедця, а за сезон, що триває менш місяця, улов становив 1,0–1,2 і навіть 1,5 млн. т.

У норвезьких берегів здавна розрізняються чотири промислові категорії оселедця:

ü дрібний оселедець, 7–19 см довжини, у віці 1–2,5 роки;

ü жирний, підростаючий оселедець від 19 до 26 см довжини, у віці 2,5–4 роки;

ü великий, преднерестовий оселедець;

ü весняний нерестовий оселедець, що має довжину від 27 до 32 см і вік від 4 до 8 років і вище.

Промисел відбувається в періоди підходу їх до берегів: дрібного оселедця – на півночі, жирного – біля Середньої Норвегії, великого й нерестового – у Південної Норвегії.

Довгий час ловля атлантично-скандинавського оселедця відбувалася тільки поблизу берегів. Дослідженнями радянських учених були простежені міграції оселедця й виявлені скупчення його у відкритому морі, удалині від берегів. На цих скупченнях був організований ефективний промисел.

У Баренцовому морі живуть тільки молоді вікові групи атлантично-скандинавського оселедців (до 5–7 років). З настанням статевої зрілості вони переходять у Норвезьке морі й уливаються в загальне стадо атлантично-скандинавських оселедців. У Мурманського узбережжя, як і в Норвегії, молодий оселедець нерідко заходить у затоки (губи). Існував спеціальний «запірний» промисел такого оселедця. Вихід, що зайшла в губу зграї защіпався величезною мережею, і замкнений оселедець успішно виловлювався. Особливо великі улови оселедця в губах Мурмана були отримані в 1933–1935 р. (від 68 до 103 тис. т в рік).

Значні коливання чисельності окремих поколінь оселедця при невеликому числі їх у Баренцовому морі (усього 2–3 групи) не дозволили створити тут великого й стійкого промислу. Гарні підходи оселедця в Баренцове морі спостерігаються періодично. У сусідньому, Норвезькому, морі доросле стадо складається з 8–10 дорослих груп, і можливості промислу тут більше стабільні.

Атлантично-скандинавські оселедці мають величезний високопродуктивний нагульний ареал і досягають більших розмірів, чим інші раси; маючи високий темп росту, вони живуть до 15–18 років і, як наслідок цього, володіють багатовіковою структурою нерестового стада.

В останні роки у зв'язку з інтенсифікацією промислу багато уваги приділялося вивченню чисельності й величини стада оселедця.

Багато десятків тисяч риб були позначені невеликими сталевими пластинками, які за допомогою пружинних пістолетів заганялися в порожнину тіла. Такий спосіб позначки оселедця переносять цілком задовільно. Виявлення міток серед пійманих риб робилося за допомогою спеціальних електромагнітів, які витягали мітки з рибного борошна, приготовленого з оселедця. Запас визначався по формулі, відповідно до якої загальна кількість позначених риб ставиться до вдруге пійманих як запас до улову. Цим методом оцінювали запаси норвежські іхтіологи. Радянськими вченими був застосований метод визначення обсягу скупчень оселедця на місцях зимівлі за допомогою гідроакустичних приладів і визначення щільності скупчень шляхом підводного фотографування.

Обидва методи дали подібні результати. Запас атлантично-скандинавського оселедця в період найкращого поповнення досягав 12,0–12,5 млн. т.

Друга раса – літньонерестуючі оселедці – поєднує кілька стад, що населяють води Ісландії й Фарерські островів, південні фіорди Гренландії, і особливо (найбільш численне стадо) води шельфу Нової Англії й Нової Шотландії, на банку Джорджес. Нерест літньонерестуючих оселедців відбувається протягом другої половини літа, і довжина їхніх міграцій набагато менше, ніж у попередньої раси оселедців. Відгодівля їх розділяється на два періоди: весняний, до розмноження, і осінній, після нересту. Від південних берегів Ісландії вони віддаляються на північ усього на 200 – 300 миль. Міграції оселедців, що живуть на шельфі Північної Америки, обмежені банкою Джорджес і затокою Фэнди-бей.

Подібні статті

Біологія Х-вірусу картоплі
Віруси не можуть самостійно поширюватись у природі. Допомагають їм у цьому насамперед комахи-переносники (віроформні комахи). Фітопатогенні віруси найчастіше переносять попелиці, трипси, цикади, кліщі й деякі листогризучі комахи. Наприклад ...

Особливості гадюки звичайної
Плазуни - перший клас хребетних, які мають основні риси вищих наземних хребетних - амніот. Розмножуються шляхом відкладання великих яєць, які мають багато жовтка і шкаралупині оболонки. Зародок має зародкові органи - амніон і алантоїс. Шкі ...