Реєстрація електричної активності гіпокампу щурів за умов експерименту

У нашій роботі при гострому експерименті ми проводили реєстрацію електричної активності гіпокампу за допомогою стереотаксичного методу відведення біопотенціалів кожні 3 тижні, тобто через 3, 6, 9,12,15,18 та 21 тиждень паралельно у тварин всіх досліджуваних груп. Кількість тварин на кожному тижні у певній експериментальній групі дорівнювала 3-5. До того ж, з досліджуваної структури головного мозку щура реєстрували по 10-12 записів сумарної електричної активності. Як відомо [39], для більшості біологічних показників, які використовують у дослідженнях, мінімальна кількість спостережень становить 25. Також такий підхід є зручним для клінічної практики. У нашому дослідженні у кожній експериментальній групі через кожні 3 тижні було зафіксовано як мінімум 30-36 записів сумарної електричної активності з гіпокампу. Після кожного експерименту проводили ідентифікацію локалізації електродів на фронтальних зрізах головного мозку. Дана процедура дозволила зменшити кількість «зайвих» записів у подальшій статистичній обробці даних, тим самим забезпечуючи достовірність отриманих результатів.

Хірургічна процедура підготовки до експерименту виконувалась під дією наркозу: 2-(орто-хлорфеніл)-2-(метиламіно)-циклогексанону гідрохлорид, або кетаміну гідрохлорид (20 мг/кг) та тіопенталу натрію (50 мг/кг) [40]. Розчин наркозу вводили інсуліновими шприцами у черевну порожнину щура в районі задніх кінцівок, причому спочатку вводили тіопентал натрію, а через 5 хвилин – кетамін.

Наркотизовану тварину закріплювали в стереотаксичному приладі СЕЖ-2 (за конструкцією Ю. М. Беленьова), який було розташовано у екранованій кімнаті і проводили трепанацію черепа з подальшим вживленням сталевого електроду товщиною 100 мкм у гіпокамп. Весь електрод, окрім його кінчика, було покрито ізолюючою речовиною. Електрод заземлення розташовували в районі хвоста тварини, а індиферентні електроди розміщували на малоактивній частині тіла (в нашому випадку на вушних раковинах щура). Електроди були з’єднані проводами довжиною 15-30 см з панеллю, яку було закріплено над головою тварини. Панель з’єднували з ЕЕГ-установкою екранованим кабелем. Трепанацію черепа проводили над постеромедіальною субзоною коркової області по координатам: 2-3 мм каудальніше брегми та 5-6 мм латеральніше сагітального шва в області перехресту точки Bregma з горизонтальною та інтеррауральною віссю. Обов’язковою умовою для отримання чіткого відведення електричної активності гіпокампу було досить жорстке кріплення голови щура в трьох точках (щелепа та два слухові отвори).

Координати структур визначали за стереотаксичним атласом [41]. Координати гіпокампу: bregma (B)= -1,4 мм; латеральна вісь = 0,8 мм; інтеррауральна вісь (І) = -4 мм. Після відновлення рухової активності щура, яку визначали за появою рухової активності і зникненням із сумарної електричної активності наркотичних веретен, починали запис біоелектричної активності даних зон гіпоталамусу.

Реєстрацію біопотенціалів гіпокампу проводили за допомогою відповідної апаратури: поліграфу П6Ч-01 (Україна) та стандартного електрофізіологічного устаткування з 16-розрядним АЦП з частотою вибірки – 512 Гц (Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця, м. Київ). Частотні характеристики підсилювачів були обрані такими, щоб забезпечити адекватну реєстрацію низькочастотних коливань (дельта-діапазону). Висхідні амплітудні рівні поліграфа та вхідні амплітудні рівні блока АЦП були узгоджені. Епоха реєстрації при відведенні біоелектричної активності з кожної зони складала 1-2 хв. Перед оцифровкою отримані сигнали посилювали за допомогою підсилювача (Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця, м. Київ). Після оцифровки біоелектричні сигнали представляли в умовних одиницях і в такому вигляді запам¢ятовували у комп’ютері.

Подібні статті

Характеристика Земноводних
Земноводні, або амфібії - перша група хребетних тварин, що у процесі історичного розвитку вийшла на сушу, однак їх розмноження та розвиток відбувається у прісній воді. Вихід земноводних на сушу пов'язаний із виникненням багатьох прогресивн ...

Особливості будови і життєдіяльності лишайників
Лишайники – це особливі організми, в тілі яких об’єднані водорості і гриби в нові комплекси симбіотичних організмів з новими морфологічними, фізіологічними та екологічними властивостями. Відомо понад 20 000 видів лишайників. Лишайники ...